img_34_2012-06-20 02-03-17

Бесіда для газети «Переяславський вісник»

img_34_2012-06-20 02-03-17

Селом відродиться країна

Валентин Соколовський, генеральний директор компанії «ЗовнішЕкспоБізнес», генерал-полковник козацтва, заслужений економіст України, а передусім наш земляк, був учасником обласного святкування з нагоди 20-річчя Збройних сил України. Кореспондент Вісника попросила його дати інтерв»ю.

– Валентине Івановичу, як Ви оцінюєте рік, що минає?

Декілька слів про підприємство, яке я очолюю ось вже 21 рік. Компанія «ЗовінішЕкспоБізнес» була створена як державне підприємство для налагодження зовнішніх зв’язків у різних галузях народного господарства. Мета – залучення інвестицій в перебудову промисловості і сільськогосподарського виробництва. Нам вдалося зробити дещо корисне у таких сферах, як медицина, зв’язок, транспорт, і певним чином вплинути на їх розвиток, що підтверджено експертами і органами статистики.

Щодо 2011 року, то він був надзвичайно складний у всіх сферах життя українців. Причина як у зовнішньому впливі різних факторів світової кризи, так і внутрішньодержавних проблемах. На жаль, рік, що минає не став зразком стандартів якості життя для звичайних людей. Але я оптиміст. У нас є розумні і патріотично налаштовані люди серед молоді і серед старшого покоління. І якби поєднати молоду енергію та життєвий досвід у чітко визначених напрямках, то Україна могла б бути у числі провідних західних країн, а одна Київська область змогла б нагодувати пів Європи. Але для цього потрібні конкретні пропозиції , наполегливість, якщо хочете, боротьба.

Конституцію і всі закони не перепишеш, але якщо домогтись виконання тих завдань, які ставив Президент країни, суворо питати за недбальство і безвідповідальність – а це стосується і парламентарів і влади, зміни неодмінно будуть і їх люди відчують.

– Компанія «ЗовнішЕкспоБізнес» має багаторічний досвід представлення вітчизняної економіки за кордоном. Ви ж, напевне, порівнювали економіки інших країн? Чому ми так відстаємо від них?

Україна є аграрно-промисловою країною, і виходячи з цього, треба визначати напрямки її економічного розвитку. Буваючи за родом занять за кордоном, я бачу, як розвивається аграрний комплекс у Польщі, Угорщині, Чехії, в країнах Прибалтики, я вже не кажу про Німеччину чи Францію. Чому після розпаду коаліції соціалістичних країн ці держави пішли далеко вперед? Та тому, що у них ефективніше працює державний організаційно-правовий механізм. В результаті йдуть інвестиції як зовнішні, так і внутрішні, у підсумку – відчутне підвищення життєвих стандартів. Там діє чітко прорахована державна програма розвитку, ефективний менеджмент, високі технології і сучасні наукові досягнення і сильні органи місцевого самоврядування. Такого у нас немає.

– Чому насамперед Ви говорите саме про агропромисловий комплекс?

– Бо він має бути основою української економіки. Зараз рівень життя в місті, стан промислового виробництва у все більшій мірі визначається справами у сільському господарстві. Вже давно треба державні акценти змістити у бік села. На моє глибоке переконання, треба повертатись до колективних господарств, але на новій основі. Сьогодні немає відповідальних за те, що відбувається в українському селі. І зовсім інший стан справ у країнах колишнього Ради економічної взаємодопомоги. Є чимало позитивних прикладів, щоб зробити висновок: тільки Серп-село відродить Молот-промисловість.

Я родом зі станції Переяславської, з родини залізничників. Навіть і сьогодні ще є хутір Соколівщина. Він неподалік від колишньої садиби останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Є така річ, як генетична пам’ять. Рано чи пізно вона покличе людину до її витоків, до її кровних місць. Тож і мені не байдужа доля мого краю, цієї землі, її людей.

– Але ж Ви мешкаєте в столиці, займаєтеся справою, яка насправді далека від сільськогосподарського виробництва?

– Думаю, не має значення, де людина живе, головне — як! Які в неї цінності, пріоритети. Як мовиться, де народився – там і знадобився. Я знаю проблеми села загалом і конкретно Переяславщини. Бачу велику перспективність цього району.

– А з чого варто почати?

– Початок – це інвентаризація всього, що можна порахувати і оцінити. Основні фонди наявність і можливості людей, техніки, планів, того, що планувалось і досягнутого. Треба повертатись до всього, чим була славна і багата наша земля. Розуміння необхідності господарювання на селі в інтересах самих селян треба необхідно домагатись на всіх рівнях. Також слід подбати про престижність професій вчителя, агронома, дільничного інспектора, тренера, фельдшера тощо. Принципово важливо, щоб молодь залишалась там, де вона виросла! Це означає дати їй роботу, а передусім – доступне житло, кредити.

Повинна бути Державна програма стратегії розвитку села і його фінансування. На превеликий жаль, за всі роки незалежності країни такої програми так і не розробили.

– Державою вже запроваджується чимало змін на селі, найактуальніше — ринок землі…

– А ось тут я хотів би застерегти людей – не поспішайте з продажем своїх паїв! Вже сьогодні фермер, якому селяни здали свою землю у найм, не запрошує їх працювати. А коли буде право купувати землю? Не виключено, що колишніх господарів паїв, не пропустять ні до лісу, ні до річки. Досі ще законодавчо не вироблений досконалий механізм, який би дієво захищав землю від масового скуповування і наступного виводу з обігу сільськогосподарського виробництва. Не сформована система, яка б захистила саму землю від виснаження, а селян від зубожіння. Ще не маємо таких законодавчих стандартів, як у країнах Євросоюзу, де вони ефективно діють вже багато років.

Гострою в Україні є проблема неефективного використання орної землі. Йдеться і про те, що засіваючи великі масиви ріпаком, іншими технічними культурами, орендарі виснажують землю – основний виробничий ресурс, а навзаєм нічого не дають, про родючість грунтів не дбають. Дуже прикро, що за короткий час у нас знищено товарно-молочне виробництво. Незабаром і корів не побачиш. От я тільки з Великобританії, був на саміті про перспективи розвитку світової цивілізації. Ідеш десятки кілометрів і одна і таж картина: з одного боку вівці, коні пасуться, а з другого – тисячі спортивних майданчиків, де тренуються підлітки і дорослі. А де у нас подібне побачиш? Все забудоване, захаращено, занедбано…

– А чому на Вашу думку молодь так активно виїжджає із села?

– Відповідь проста. Надто різні умови життя на селі і в місті. Одна з передумов закріплення молоді на селі – сучасна школа. Ось конкретно. На станції Переяславській, де проживає до двох тисяч людей, не має 11—річки, а тільки вісім класів, половина школи в аварійному стані. Діти вимушені їздити в інші місця, як і десятки років тому. Треба мати свою школу, якщо досить учнів, бо той, хто їздить на навчання в інші місце, обере його для свого життя і своїх дітей

– На вирішення такого великого переліку проблем треба, мабуть, чимало років?

– Звичайно. Думаю, потрібно одна-дві п’ятирічки. Невже на селі не повинно бути майстерень для ремонту одягу і взуття, побутової техніки, а все треба везти до райцентру? Хіба не можна налагодити переробку фруктів і овочів з використанням міні-заводів? Було б бажання. А згадати той же Горчаківський завод у Ташані. Яку відмінну цеглу робили! А сьогодні повне запустіння.

Відродженням села мають займатися, насамперед, місцеві люди, які берегтимуть землю, її надра, природу, історію свого краю.

Багато що залежатиме від нашої молодої зміни. Я переконаний своє слово повинно сказати козацтво, воно має гартувати юнаків і дівчат не тільки фізично, а й морально, готує майбутніх захисників Вітчизни. А на нашій переяславський землі є що оберігати і чим пишатись. Переяслав відігравав важливу роль у військовому і політичному житті Київської Русі. А пізніше разом з Каневом, Черкасами, Хортицею – в формуванні українського козацтва. Переяслав був центром адміністративної одиниці Лівобережної України – Переяславського полку. Тут працювали військові майстерні, де гарматники і шабельники виготовляли і ремонтували зброю козаків, які захищали кордони від східних і південних завойовників. Це хоч і важка, але й славна історія.

Добре, що в Україні взялися відроджувати козацтво. Найцінніше тут – практичні дії. Скажімо, козацькі рої, які формально створені чи не в кожному селі, могли би стати активними помічниками дільничних інспекторів. Нести чергування у вечірній час біля закладів культури, на дискотеках, в інших місцях відпочинку. Козацтво може бути залучене не тільки до охорони пересічних громадян, а й муніципальних об’єктів.

– Валентине Івановичу, бачу Ви людина з масштабним і сучасним мисленням, і багато які питання можете обговорювати зі знанням справи. Але у переддень Новорічних свят та Різдва Христового, про що скажете насамперед?

– Побажаю всім землякам здоров’я, добра, оптимізму, віри, надії і любові, гарного святкового настрою у родинному колі. А ще хочу, що б для всіх нас 2012 рік став роком зростання. Особисто я вірю, що так і буде, знаю, селяни – розумні люди і здатні приймати виважені мудрі рішення. Впевнений, що посіяне ними зерно проросте щедрим і благополучним майбуттям України!

2011, Вісник Переяславщини, 94, Селом відродиться країна

2011-06-20 01:33:34
Администратор

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *