_img_3640

Козацька звитяга невмируща, а ми перед нею у боргу

_img_3640

В таку нещадну липневу спеку, як цього річ, поле біля Свято-Георгіївського чоловічого монастиря в селі Пляшева, що на Рівненщині на дивовижу смарагдово зеленіє і дихає свіжістю. Напевне, живиться щедрою вологою довколишніх глибоких болот. А може це душі десятків тисяч козаків полеглих в них у далеку минувшину вистеляють у блакитній високості незримий захист для нас – їх нащадків…

Саме тут, на цій неоглядній рівнині, за кілька кілометрів від містечка Берестечко Волинської області 362 роки зійшлися у двотижневій битві військо Богдана Хмельницького, більшість якого становили повсталі селяни, озброєні, хто чим, та армія Річі Посполитої на чолі з Яном Казиміром ІІ, сформована, в основному, з найманців-іноземців.

Попервах козаки Хмельницького виступали разом з загонами кримського хана Іслама ІІІ Герея, кавалерія якого вдало атакувала польські позиції. Але потім татари вимушені були відступити, хан, наляканий масованим обстрілом польської артилерії, втік зі своїм військом та ще й захопив гетьмана Богдана, який намагався повернути союзників. Козацько-селянське військо залишилось сам на сам з переважаючими силами супротивника, день удень слабіючи під його ударами…

Права рука Богдана – полковник Іван Богун, ставши на час гетьманом, і прагнучи вивести козацькі сили з нищівного оточення, обрав єдино можливий шлях відступу – переправу через болото. 300 найдужчих козаків на чолі з сотником Нечитайлом взялись прикрити відхід побратимів. Їм, що, не допустили остаточного розгрому козацького війська, здивувавши ворогів своєю надлюдською силою, завзяттям, мужністю і загинули до останнього, судилося стати легендою.

Напевне, студенти – герої Крут, глибоко сприйнявши з малку оповіді про козацьку звитягу в борні під Берестечком, приймали рішення про збройний спротив червоній навалі задля порятунку незалежного жовто-блакитного Києва.

Стоячи на цьому хвилюючому легендарному місці, біля національного пантеону «Козацькі могили», і слухаючи з гучномовців запис пісні на слова Тараса Шевченка «Ой, чого ти почорніло зеленеє поле…» у виконанні Кубанського козачого хору, ще і ще раз замислюєшся над глибинним змістом цієї найбільшої козацької поразки за весь період Хмельниччини.

А пісня ця прозвучала тут у влітку 1989 році, коли В’ячеслав Чорновіл відновив традицію всенародного відзначення героїв Берестейської битви, вперше розгорнувши з однодумцями синьо-жовті прапори.

То ж який результат цієї битви, що за кількістю учасників – понад 300 тисяч з обох сторін залишалась найбільшою у Європі аж до кінця 19 століття. Так, це була важка поразка, але всупереч їй, завдяки збереженим силам, вже через два місяці під Білою Церквою зібралась стотисячна козацька армія Хмельницького, що змусило польську шляхту надати перевагу мирного договору над продовженням війни.

Тут на полі жорстокої борні не можна не думати про нездоланний дух народу, що явив світу найвище і найдосконаліше своє уособлення – козацтво, про героїчний і невимовно складний шлях наших предків до волі й незалежності. Тим –то настільки натхненно і пронизливо звучала вранішня молитовна служба 7 липня на широкому, урочисто прикрашеному майданчику перед центральною брамою монастиря на Козацьких Могилах, яку вів прибулий зі столиці Святіший Патріарх Київський і всієї Руси – України Філарет за участі єпископату та численного духовенства.

Для урочистого вшанування пам’яті українських героїв – козаків та селян, полеглих у Берестейській битві, прибули керівники рівненської області, Радивилівського району, народні депутати України та громадські діячі. Цілком органічно сприймалась тут і присутність людей у козацьких одностроях зі своїми прапорами.

Серед високих гостей – Верховний отаман міжнародної організації «Козацтво України» Валентин Соколовський з групою Козацької старшини. За фахом вони спортсмени, історики, екологи, письменники, інженери, економісти, знавці аграрних і культових справ.

Про те, що у битві Берестечком серед 13 козацьких полків був Переяславський полк, який очолював полковник Федір Лобода, Валентин Іванович знав давно. Не міг не знати, бо сам родом з Переяславщини і доклав чималих зусиль, щоб у архівах та церковних записах переконатись, що серед його предків були священики і козаки.

Верховний отаман зі своїми побратимами приїхав на легендарну Берестейську землю на запрошення кошового отамана українського козацтва «Волинська Січ» Миколи Поровського, з яким познайомився місяцем раніше на Всеукраїнському форумі «Християнське світобачення і розвиток економіки України» в Києві. «КозацтвоУкраїни» було основним ініціатором його створення, а пан Микола, як голова Республіканської християнської партії України і член Вищої Церковної Ради УПЦ (КП), був одним з основних доповідачів, які доводили, що між далекими на перший погляд поняттями «релігія» й «комерція» є прямий зв’язок.

Бо й справді, багатство тільки тоді є морально виправданим, якщо воно служить всьому суспільству, а не зростанню власного споживання. У нашому суспільстві про цю біблійну істину давно призабули і тому Україна за роки незалежності по основних показниках стану економіки та якості життя переважної більшості населення опустилась з першої десятки країн світу чи не до останніх місць.

Як в душі у кошового отамана «Волинської Січі» Поровського, так і у Верховного отамана «Козацтва України» Соколовського – теоретика і практика зовнішньоекономічних зв’язків, громадського діяча, буяє козацька генетика. Обох поєднує відмінна від широкого загалу глибока, непоказна духовність і обидва вони прагнуть реальних справ задля загального добра.

Отож нещодавно ці отамани-керівники знову зустрілись в Києві й зійшлися на думці, що саме час на ділі розпочати в українському козацтві об’єднавчі дії задля спільної мети – одержання козацтвом офіційного статусу, прийняття відповідного закону, і на цій основі побудови договірних відносин з усіма органами влади, як у центрі, так і на місцях. Адже козацтво з його одностроями, атрибутами та відданням честі не звичайна громадська організація, а напіввійськова.

Так, для цього потрібен закон, але для його прийняття треба зробити досконалий проект, який би доводив, що в результаті буде користь, як самому козацтву, жителям у місті й селі, так і державі. Над цим треба серйозно попрацювати. Козацтво має навчитись саме забезпечувати всім необхідним для своєї діяльності. До речі, це й було предметом обговорення на круглому столі ВГО «Козацька територіальна оборона», яке минулого року очолив Валентин Соколовський. Основні думки цього зібрання, як виявилося, близькі й пану Миколі.

В ході короткої екскурсії по монастирю на Козацьких могилах у Соколовського виникла ідея встановити на місці вікопомної битви кам’яний хрест на честь козаків згаданого Переяславського полку. «Мені довелося бути на Бородинському полі, каже він. Там полягло з обох боків набагато менше воїнів, а пам’ятних знаків – не злічити: отут був такий-то полк, там такий-то редут, там партизанський загін. Невже у нас, сучасних українців, пам’ять гірша? Чи повага до своїх героїчних попередників менша?

А що замислив Верховний – тому й бути, і хрест стоятиме, й керівники Переяславщини приїдуть з такої нагоди. Багато чого пану Валентину доводилось починати і все він доводив до кінця.

Відзначення чергової річниці Берестецької битви, звичайно, не обмежувалось церковно-молитовними заходами, хресними ходами і покладанням квітів до пам’ятника козакам-героям. Адже у вихідні дні до цих місць за традицією прибуває багато людей самого різного віку. Представники «Козацтва України» були свідками встановлення у цей же день нового національного рекорду: більш, як 200 чоловік розгорнули над полем біля музею-заповідника «Козацькі могили» державний прапор України величезного розміру – 60 на 40 метрів і натхненно заспівали гімн нашої Батьківщини. Приємною несподіванкою виявився влаштований у селі перший етнофестиваль «Волинський серпанок», на якому можна було ознайомились з різними ремеслами наших предків у дії, так би мовити, повернутись на час у ті далекі часи.

У другий половині дня представники «Козацтва України» після ознайомлення разом з Святійшим Владикою Філаретом з ходом будівництва Свято-Георгіївського храму в селі Малий Шпаків – малій Батьківщині Поровського мали тривалу бесіду з керівництвом «Волинської Січі» і передали побратимам на розгляд проект договору про співробітництво. Зацікавились волиняни й вісниками та прес-бюлетенями Генеральної канцелярії МО «Козацтво України», які київські козаки привезли з собою.

Прощаючись з керівництвом району та місцевими жителями, Валентин Соколовський сказав, що сьогодні кожен український патріот має дати собі обітницю берегти єдність рідної землі й щоденною копіткою працею скріпляти нашу державність, Він висловив переконання, що на цьому шляху у козацтва, і тут на легендарній Берестейщині, й у столиці, всіх регіонах є багато однодумців, а буде ще більше. То ж напевне і ти, інтернет-читачу замислишся, а чи може бути інакше! І що зробити національно свідомим українським громадянам, щоб наша козацька слава не вмерла, не загинула, а допомагала будувати кращий, світліший день для України.

2013-07-10 17:56:57
Микола Нємцев

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *