_dsc_7493

Козацький рух в Україні, яке твоє завтра?

_dsc_7493

Козацькому роду не буде в Україні переводу!

Кор. Українська нація, козацтво переживають сьогодні нелегкі часи. Ейфорія національного відродження, що на початку дев’яностих років минулого століття «рвала тіло до бою», розтанула за визначенням українського славня «як роса на сонці». Зневіра у власні сили, економічні нестатки і мінливість світоглядного вибору, яку штучно прищеплюють суспільству, позначається на всіх сферах нашого щоденного життя. На цьому тлі не стала виключенням і тема козацтва в Україні, як провідної суспільної верстви національного відродження…

Мій співрозмовник – авторитетна особистість у зовнішньоекономічній сфері, знаний громадсько-політичний діяч Валентин СОКОЛОВСЬКИЙ. Він Верховний отаман Міжнародної оранізації «Козацтво України», Головнокомандувач ВГО «Козацька Територіальна Оборона», Президент Всеукраїнської федерації «козацького двобою», заслужений економіст України. І перше запитання до Вас, Валентине Івановичу, одного з лідерів козацького руху в Україні, напевне ключове: на якій основі має розвиватись козацтво у наш час?.

В.С. Багато років цей суспільний рух ґрунтувався виключно на ентузіазмі його провідників та активу, об’єднуючи у своїх лавах на початку десятки й сотні тисяч послідовників. Але в наслідок українського менталітету, далися взнаки «змагання за булаву», «і прагнення верховенства». Тому відроджене і попервах монолітне Українське козацтво подрібнилося і розпорошилось. Протягом останніх п’яти-семи років активність козацтва на суспільній мапі країни занепадає, а колотнеча в середовищі козацтва, показова шароварщина, потяг до оманливого блиску «геройських» нагород та «високих» звань природно негативно сприймаються загалом. Мене особисто найбільше турбує те, що козацтво і понині не сформувало економічно-суспільної складової власного розвитку, а його потенційно потужні функції, насамперед сприяння обороні, залишилася поза увагою влади.

Кор. А чи є вихід з цієї ситуації? Куди спрямоване українське козацтво в ХХІ столітті і як повернути за висловом Великого Кобзаря «тую славу», «славних прадідів великих», що століттями була дороговказом для розвитку усієї нації?

В.С. Зрозуміло, що порушити пласт накопичених роками проблем в одному інтерв’ю неможливо, але й «крапля камінь точить»… Згадаймо основне, що таке козацтво? За народними переданнями завжди вважалося: саме воно уособлює собою цвіт української нації, саме козацтво має бути рушійною силою державотворення та носієм української національної ідеї. Так було за доби Козаччини та Гетьманщини (Хv-хviІІ століття), визвольних змагань часів УНР в 1917-1921 роках. Заглиблення у велику й славну історію козацтва України, розуміння дедалі більшим числом українців особливого значення безсмертних його традицій, можливо стануть запорукою того, що велика й багата Україна знову підніметься з колін. Однак процеси відродження козацтва в Україні, з одного боку, позначені не координованістю дій у масштабах всієї держави, а з іншого, козацтво є доволі аморфним за своєю структурою і розрізненим за своїми цілями. Існує декілька його течій і питання в тому, як їх направити в одне потужне і кероване річище. Це складна проблема і вона, вочевидь, потребує певного часу для свого розв’язання.

Кор. Можливо, щось в діяльності козацтва потребує переосмислення, від чогось слід відмовитись, якось себе по-новому проявляти?

В.С. Я реаліст і розумію, якщо козацтво і надалі асоціюватиметься у суспільстві тільки співвідносно зі своєю зовнішньою атрибутикою, маю на увазі форму одностроїв, шаблі, клейноди, відзнаки то воно залишиться лише культурно-мистецьким об’єднанням на фольклорних засадах. А воно має саме таку перспективу, бо держава нині стоїть осторонь козацтва. Хочу особливо наголосити, що на сьогодні скасовані всі законодавчі та нормативні документи, які закладали перспективу державної підтримки процесу відновлення й розвитку козацького руху в Україні. Ліквідовано й Раду українського козацтва при Президентові України, на яку покладалося багато надій. Натомість Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2011 року за №885 створено Координаційну раду з питань розвитку козацтва в Україні. За весь цей період її діяльність не принесла будь-якого ефекту. Формально очолює Раду міністр оборони України, а її секретарем призначено малоавторитетного в козацтві отамана, без належного досвіду.

Кор. А хіба, коли функціонувала Рада при Президенті, були помітні досягнення? І тоді багато хто критикував її за обмеженість рішень і безплідність дій. Якою мала б бути справжня участь держави у козацьких справах, на Ваш погляд?

В.С. Щоб зрозуміти і побачити це не треба далеко ходити. Візьмемо сусідів – Росію, Білорусь та, навіть, Казахстан. Там є певний поступ у ставленні держави до козацтва і воно у більшій чи меншій мірі стало органічною складовою основ державного устрою. Найбільше зроблено в цьому плані в Росії. На розвиток комплексної програми відродження козацтва, ухваленої 1992 року, і Указу Президента Російської Федерації про державну підтримку козацтва, в середині минулого року на цьому найвищому рівні затверджено стратегію розвитку державної політики Російської Федерації щодо російського козацтва до 2020 року.

Кор. А чому в Україні і близько немає такого ставлення до козацтва?. Адже і в нас ніхто не заперечує, що воно історично зумовлене, є важливою соціальною верствою та має право і підстави на розвиток.

В.С. На моє переконання, така ситуація стала можливою через мало конкретну, не наполегливу постановку козацькими отаманами проблемних питань перед керівництвом держави. Безперечно, далося взнаки і те, що в оточенні Президента є окремі чиновники, які в силу різних обставин ще не зрозуміли важливості для зміцнення державності України розвитку козацького руху. З іншого боку, якщо козацькі структури і далі не здійснюватимуть конкретних кроків, не подаватимуть серйозних і обґрунтованих концептуальних пропозицій Президенту України, Уряду козацький рух не стане дієвою силою, потрібною для держави і суспільства. А щоб стати впливовою суспільною силою козацтво повинне, найперше, обрати пріоритети своєї діяльності, виходячи з того, які з історичних традицій до сьогодні залишаються актуальними. Вважаю, козацтво сьогодні ще свого слова не сказало. Потрібно перейти від показовості, помпезності і декларативності до конкретної, щоденної і рутинної праці.

Кор. І все ж, що є головним для реального розвитку козацтва і підвищення його ролі в суспільстві?

В.С. Головним питанням залишається відсутність економічної і матеріально – технічної бази для розвитку козацтва. Ми маємо напрацювання щодо створення козацьких поселень і господарств для відродження села, проходження військової служби у козацьких формуваннях, залучення козацтва для підтримання громадського порядку і безпеки. Ми бачимо виключну роль козацтва у військово-патріотичному і духовному вихованні молоді, опануванні нею азів військово – спортивної підготовки. Я очолюю низку спортивних федерацій, основна з них Всеукраїнська федерація козацького двобою, яка ще на початку нового століття впевнено заявила про себе в Україні й на європейських змаганнях. Є тренери, судді, спортсмени, але залів, де можна було б тренуватись безкоштовно, не має. Підготовка бійців не олімпійських видів спорту потребує певних коштів, але держава не надає ніякої підтримки.

Кор. Багато суперечок точиться довкола реального наповнення козацьких організацій, називаються дуже різні цифри і десятки, сотні тисяч і мільйони. То як насправді і кого рахувати козаками?

В.С. Гадаю, істина, як кажуть, десь посередині. Зараз ніхто не скаже, скільки козаків, оформлених у козацтва, навіть тих, що мають державну реєстрацію і мають права юридичної особи. Адже не поодинокі факти, коли одні й ті ж громадяни рахуються членами в кількох козацтвах. І перш ніж ставити питання про можливість впливу козацтва на суспільні процеси в Україні, необхідно зараз, відкладати вже немає куди, кожному повноцінно зареєстрованому козацтву в Україні проаналізувати реальний стан своїх організацій, оцінити їх дієвість. На державному рівні, можливо, у Міністерстві оборони або Мінюсті, мають бути прийняті реєстри кожного з таких козацтв. Це потрібно для того, щоб після прийняття Закону про козацтво в Україні, який, на мою думку, крім прав на козацькі однострої, амуніцію, звання, нагороди тощо, має дати юридичні підстави для договірної співпраці з державними структурами. Влада на різних рівнях для співпраці з козацькими структурами повинна спиратись на цей закон.

Кор. А чому за ці 22 роки закон щодо козацтва не був прийнятий?

В.С. Я достеменно знаю всі проекти закону, які подавались, вивчив їх анотації та оцінки управлінь Верховної ради України та Адміністрації Президента. Коротко скажу, були причини для їх не прийняття. Це тема окремої розмови.

Кор. А сьогодні є можливість підготувати проект Закону про козацтво з урахуванням вимог законодавців?

В.С. Ми маємо такі напрацювання, але для нового ставлення в країні до козацтва повинна й бути політична воля її керівництва до його неформального відродження як важливої складової українського суспільства. Влада має бачити у козацтві підмогу та опору для розв’язання багатьох проблем у нашому житті, збереження духовності і виховання патріотизму, які є основою економічного поступу.

Кор. Але ж відомо, що козацтва роблять чимало корисних справ і люди, особливо на селі, їм довіряють…

В.С. Так про це говорять, але дуже мало повідомлень, круглих столів і бесід на козацькі теми, бо важелі більшості ЗМІ у приватних руках. Тут знов таки набік козацтва має стати держава. Відкритий діалог з суспільством, державними чинниками та позиція козацтва з актуальних проблем сьогодення повинні стати засобом популяризації самого козацтва. Питання, про які ми говоримо сьогодні, у тому числі й про інформаційні проблеми, повинні стати предметом обговорення на всеукраїнському зібранні українського козацтва, яке у недалекій перспективі повинно бути. Не чергове обговорення локальних речей на тій чи інший козацькій раді, їх у нас вже кілька, а саме на загальному зібранні, щоб розставити, як кажуть, усі крапки над «і», затвердити узгоджений план дій та перевести поступ козацького руху у реалістичну, дієву площину. Можна розсварити лідерів козацтва або звести функціонування частини козацьких організацій до опереткових вистав. Це не міняє суті й діалектики сучасного процесу відродження козацтва, оскільки внутрішній світ кожного українця зокрема і нації в цілому потребує реального втілення національної свідомості, яка є глибинною суттю українства. Вічний поклик незборимої української душі, що через століття поневірянь прагне до волі, рано чи пізно переможе. І саме втіленням цього є козацтво.

Розмову вів Артур Губар

Головний редактор газети «Український голос»

2013-05-17 10:22:37
Адміністратор

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *